Ценные фразы из книг
-
Эрик его не слышал. Он вдыхал и выдыхал дым палочки флю и весь
отдался этому занятию, поскольку при этом у него создавалась иллюзия, что
он дышит, по-настоящему дышит... Что вот сейчас все свершится, и он
проснется завтра, чувствуя, как под кожей струится самая настоящая,
взаправдашняя кровь -
Эрик его не слышал. Он вдыхал и выдыхал дым палочки флю и весь
отдался этому занятию, поскольку при этом у него создавалась иллюзия, что
он дышит, по-настоящему дышит... Что вот сейчас все свершится, и он
проснется завтра, чувствуя, как под кожей струится самая настоящая,
взаправдашняя кровь -
То, что пытается пробудить лучшие качества, никогда не сравнится с тем, что использует страхи, комплексы и обезьяньи инстинкты.
-
То, что пытается пробудить лучшие качества, никогда не сравнится с тем, что использует страхи, комплексы и обезьяньи инстинкты.
-
Wild_Wild, пытаешься оживить мертвый топик?)) вон за неделю нгвшники набирают больше страниц
-
Wild_Wild, пытаешься оживить мертвый топик?)) вон за неделю нгвшники набирают больше страниц
-
Я для себя.
-
Я для себя.
-
Люди - рабы своих вещей
-
Люди - рабы своих вещей
-
Шифу довольно улыбался - поставить ученику мозги раком - это считалось в среде шаолиньских наставников высшим достижением.
-
Шифу довольно улыбался - поставить ученику мозги раком - это считалось в среде шаолиньских наставников высшим достижением.
-
Ми сиділи з тобою в кав’ярні,
Їли курку під назвою «гриль».
Були ноги у тебе негарні,
але був незалежним твій стиль.
Про культуру точилась розмова,
Про нескорий її ренесанс.
Мав дотепи давно я готові,
і від них ти впадала у транс.
Ми спиртних не вживали напоїв,
Та, поволі, немов мимохіть,
Починали дрижати обоє,
Між словами вчуваючи хіть.
Ми дрижали з любовної муки,
паморочилося в голові,
і в очах моїх плутались руки,
ноги курячі й ноги твої.
Та життя нас жорстоко підвело,
Хто б, скажіть, запідозрити міг,
Що пробралася в нас сальмонела
З непросмажених курячих ніг.
І зчинилось сум’яття в кав’ярні,
Може, й паніка навіть була,
І швидка повезла до лікарні
Бездиханнії наші тіла. -
Ми сиділи з тобою в кав’ярні,
Їли курку під назвою «гриль».
Були ноги у тебе негарні,
але був незалежним твій стиль.
Про культуру точилась розмова,
Про нескорий її ренесанс.
Мав дотепи давно я готові,
і від них ти впадала у транс.
Ми спиртних не вживали напоїв,
Та, поволі, немов мимохіть,
Починали дрижати обоє,
Між словами вчуваючи хіть.
Ми дрижали з любовної муки,
паморочилося в голові,
і в очах моїх плутались руки,
ноги курячі й ноги твої.
Та життя нас жорстоко підвело,
Хто б, скажіть, запідозрити міг,
Що пробралася в нас сальмонела
З непросмажених курячих ніг.
І зчинилось сум’яття в кав’ярні,
Може, й паніка навіть була,
І швидка повезла до лікарні
Бездиханнії наші тіла. -
У Чехова есть рассказ, в котором дама-графоманка приносит писателю свою писанину, долго и с выражением ее зачитывает, после чего писатель в состоянии аффекта убивает гостью, не выдержав пытки чтением.
Актуально и поныне, в том числе и для МФ)
-
У Чехова есть рассказ, в котором дама-графоманка приносит писателю свою писанину, долго и с выражением ее зачитывает, после чего писатель в состоянии аффекта убивает гостью, не выдержав пытки чтением.
Актуально и поныне, в том числе и для МФ)
-
это про нас всех : Они надеются на истинного Авторитета забывая про Авторитет Истины
-
это про нас всех : Они надеются на истинного Авторитета забывая про Авторитет Истины
-
Сергій Жадан
Свобода тримається на трьох китах:
ринок, демократія, і кулі в животах.
Іноді просто на кулях в животі.
Зараз розповім як це буває в житті.Герої епопеї,
два бердичівські євреї,
креативили в Голандії
фінансові ідеї:
береш кредит,
купуєш аудит,
і хай доводять, хто з вас бандит.
Ділились по совісті, наче брати,
є куди рости,
коли рубаєш хвости.
Чесна праця,
нескорена нація,
вас вітає українська еміграція.Свобода відкрита своїм і чужим.
Тим більше – в Україні міняється режим.
Можна навіть пропхати закон –
чувак в мінюсті
з поганаловом Флакон:
має знайомих серед опозиції,
свій серед міліції та органів юстиції.
Всидів у кріслі, не двинув коні.
На якомусь фото обіймає Берлусконі.
Стаєш під крило.
Вкладаєш бабло.
І робиш вигляд, що тебе тут не було.Ось компаньйони сидять за столом.
Кавказька кухня в ресторані «Шалом».
Повар-торчок, розстріляний бачок,
і смак дитинства – водка «Горбачов».Зорі висять,
наче псячі серця.
Окремо – зорі Бога-сина,
окремо – Бога-отця.«В країні реформи, - говорить Флакон, -
Потрібно бути останнім мудаком,
щоб стояти збоку.Я ось не стою».
І давай накручувати долю свою.
«Впіймають, можуть по повній впаять.
Тому мені половину,
і вам по двадцять п’ять.
Головне – свободи ідеї засадничі.
Підіймемо з колін ваш чортів Бердичів!»Друзі слухали його як знавця,
щоправда, не дослухали чомусь до кінця -
спочатку накурили,
потім щось наговорили,
і всім рестораном їх довго мирили.«Камон, мен,
давай без імен.
Що ти як артистка театру «Ромен»?
Торгуєшся тут, як готельна проблядь.
В нас у Бердичеві так бізнес не роблять».Готують проплату. Проводять транш.
За пару тижнів добили ганж.
Знищили колекцію кріплених вин –
чекають з батьківщини добрих новин.
Минає квартал. З кредитом голяк.
Один нарешті долає переляк:
«Ходімо до ребе,
розкажемо про себе,
ребе скаже все, що нам треба».І ребе каже:
«Той, хто іде,
той знає, що каміння насправді тверде.
Свобода, мен, вона без меж.
Ну, і з межею буває теж.
Коротше – не хочете гнити в тюрмі,
їдьте в Бердичів, розрулюйте самі».Друзі прилітають в новий термінал,
Проходять контроль, декларують нал,
Знайома з банку бронює готель,
бавить, як може, дорогих гостей:
гриби на столі
й кримські кораблі:
вітає, так би мовити, на рідній землі.Ось вони вмикають готельне тіві –
а там репортери по лікті в крові,
і якийсь сержант із геройським таблом,
застосовує лом у боротьбі зі злом.
І диктор коментує мінтовські понти,
й намагається щось в цих кишках знайти -
показує машину з мінюстівським босом
і печального Флакона з паленим баблосом.Один із друзів говорить на це:
«Головне – завжди зберігати лице.
Тут хоч куди, далеко не ходи,
ця країна, мен, має дві біди -
мудаки, адвокати і другі неадеквати:
люди, що завжди вміють здивувати.
Я, звісно, син трудового народу.
Але ну його на фіг.
Я вибираю свободу.
Валимо, доки не взяли за хабар.
Я винесу тьолку,
ти платиш за бар».І коли Флакон
здає їх телефон,
вони говорять стосовно усіх цих реформ:
«Камон, мен, давай без імен.
Що ти устроїв тут оперу «Кармен»?
Давай, босяк, це по ходу твій косяк.
Без потреби після себе залишати висяк.Давай, ліміта, в тебе шанс – один зі ста.
Пересидиш на Анталії різдвяні свята.
Бабки можете лишити собі.
Успіху вам в суспільній боротьбі».А ребе, вислухавши їх, сказав:
«Кожен порт і кожен вокзал,
кожне шосе, що лежить між полями,
так само поєднує, як і розділяє.
Головне – це свобода як
моральний закон.
І взагалі –
як можна працювати з таким мудаком?То ж у чому, питається,
загадка ця?
Загадка виключно у волі творця.
І коли ми співаємо свої псалми,
він дивиться на нас із космічної пітьми.
Слухає наші співи сумні.
Іноді підспівує.
Іноді – ні». -
Сергій Жадан
Свобода тримається на трьох китах:
ринок, демократія, і кулі в животах.
Іноді просто на кулях в животі.
Зараз розповім як це буває в житті.Герої епопеї,
два бердичівські євреї,
креативили в Голандії
фінансові ідеї:
береш кредит,
купуєш аудит,
і хай доводять, хто з вас бандит.
Ділились по совісті, наче брати,
є куди рости,
коли рубаєш хвости.
Чесна праця,
нескорена нація,
вас вітає українська еміграція.Свобода відкрита своїм і чужим.
Тим більше – в Україні міняється режим.
Можна навіть пропхати закон –
чувак в мінюсті
з поганаловом Флакон:
має знайомих серед опозиції,
свій серед міліції та органів юстиції.
Всидів у кріслі, не двинув коні.
На якомусь фото обіймає Берлусконі.
Стаєш під крило.
Вкладаєш бабло.
І робиш вигляд, що тебе тут не було.Ось компаньйони сидять за столом.
Кавказька кухня в ресторані «Шалом».
Повар-торчок, розстріляний бачок,
і смак дитинства – водка «Горбачов».Зорі висять,
наче псячі серця.
Окремо – зорі Бога-сина,
окремо – Бога-отця.«В країні реформи, - говорить Флакон, -
Потрібно бути останнім мудаком,
щоб стояти збоку.Я ось не стою».
І давай накручувати долю свою.
«Впіймають, можуть по повній впаять.
Тому мені половину,
і вам по двадцять п’ять.
Головне – свободи ідеї засадничі.
Підіймемо з колін ваш чортів Бердичів!»Друзі слухали його як знавця,
щоправда, не дослухали чомусь до кінця -
спочатку накурили,
потім щось наговорили,
і всім рестораном їх довго мирили.«Камон, мен,
давай без імен.
Що ти як артистка театру «Ромен»?
Торгуєшся тут, як готельна проблядь.
В нас у Бердичеві так бізнес не роблять».Готують проплату. Проводять транш.
За пару тижнів добили ганж.
Знищили колекцію кріплених вин –
чекають з батьківщини добрих новин.
Минає квартал. З кредитом голяк.
Один нарешті долає переляк:
«Ходімо до ребе,
розкажемо про себе,
ребе скаже все, що нам треба».І ребе каже:
«Той, хто іде,
той знає, що каміння насправді тверде.
Свобода, мен, вона без меж.
Ну, і з межею буває теж.
Коротше – не хочете гнити в тюрмі,
їдьте в Бердичів, розрулюйте самі».Друзі прилітають в новий термінал,
Проходять контроль, декларують нал,
Знайома з банку бронює готель,
бавить, як може, дорогих гостей:
гриби на столі
й кримські кораблі:
вітає, так би мовити, на рідній землі.Ось вони вмикають готельне тіві –
а там репортери по лікті в крові,
і якийсь сержант із геройським таблом,
застосовує лом у боротьбі зі злом.
І диктор коментує мінтовські понти,
й намагається щось в цих кишках знайти -
показує машину з мінюстівським босом
і печального Флакона з паленим баблосом.Один із друзів говорить на це:
«Головне – завжди зберігати лице.
Тут хоч куди, далеко не ходи,
ця країна, мен, має дві біди -
мудаки, адвокати і другі неадеквати:
люди, що завжди вміють здивувати.
Я, звісно, син трудового народу.
Але ну його на фіг.
Я вибираю свободу.
Валимо, доки не взяли за хабар.
Я винесу тьолку,
ти платиш за бар».І коли Флакон
здає їх телефон,
вони говорять стосовно усіх цих реформ:
«Камон, мен, давай без імен.
Що ти устроїв тут оперу «Кармен»?
Давай, босяк, це по ходу твій косяк.
Без потреби після себе залишати висяк.Давай, ліміта, в тебе шанс – один зі ста.
Пересидиш на Анталії різдвяні свята.
Бабки можете лишити собі.
Успіху вам в суспільній боротьбі».А ребе, вислухавши їх, сказав:
«Кожен порт і кожен вокзал,
кожне шосе, що лежить між полями,
так само поєднує, як і розділяє.
Головне – це свобода як
моральний закон.
І взагалі –
як можна працювати з таким мудаком?То ж у чому, питається,
загадка ця?
Загадка виключно у волі творця.
І коли ми співаємо свої псалми,
він дивиться на нас із космічної пітьми.
Слухає наші співи сумні.
Іноді підспівує.
Іноді – ні».
